Всемирная отзывчивость
Комитет Генассамблеи ООН одобрил новую резолюцию по Крыму
Заседание Генассамблеи ООН. Фото с сайта cuuna.org
Третий (гуманитарный) комитет Генассамблеи ООН 71 голосом против 25 одобрил резолюцию о нарушениях прав человека во временно оккупированном Крыму. В документе подтверждается непризнание российской аннексии полуострова. В резолюции также содержится требование к России выполнить решение Международного суда по иску Украины, в том числе об отмене запрета Меджлиса крымскотатарского народа.
До новых встреч!
Комментарии
Состав клиентелы Рашки не удивляет. Кроме Узбекистана. С чего бы?
Узбеки решили лечь под Пукина. Удивляет, что только и всего. Казахстан и Беларусь - выслуживаются, бо бздят, как дед тут постоянно воняет.
Решили лечь, потому что, видимо, "дохозяйствовались". Денег нет, а держаться невмочь.
Судя по Крыму - всё взрослое население на заработках в России - торгуют хлопком. Может в этом дело.
Резонно.
Зимбабве друзей не предает!
Мне кажется, что представитель Зимбабве скоро передумает.) Не досидит Мугабушка до сотни, говорят, интересовался ростовской недвижимостью...
военная хунта обещает ему обеспечить полную безопасность на родине
Ну, лежать в земле на пару метров ниже поверхности вполне так безопасно, ни мухи не доберутся, ни паталогоанатом. Хунте он нужен живой буквально несколько дней, народ успокоить, дальше хватит видеозаписи. Мёртвый Путен тоже кстати особо никому нужен не будет, если сдохнет во время такой же заварушки - и похоронить некому будет.
Мугабе очень стар, всякое может приключиться в таком возрасте. От переживаний за судьбу страны, конечно: разволнуется старик, да и отправится к праотцам, не ровен час...
" России, Белоруссии, Армении, Казахстана, Узбекистана, Венесуэлы, КНДР, Кубы и Зимбабве "
пока представитель Зимбабве голосовал, у него на родине произошли большие события, величайшие за 30 лет.
А вот если посчитать так, как здешние активисты общитывали референдум в Голландии по поводу Украины? Т.е., отнести число голосов "за" не к числу проголосовавших, а к общему числу, то 71/(71+25+77) = 71/173 = 41%. Вы будете смеяться, но Россия вроде как победила, набрала 59%!!! Уверен, что именно так в России это и будут подавать в СМИ!
Именно так испанская власть считает итоги референдума в Каталонии. 90% "за" при 42% участия = 38% от общего числа избирателей. Значит, "наши" победили с счетом 62%!
Не «как считают», а так и положено считать. И у нас в Раде 225 против 2 – решение не принято! Для некоторых особенно важных законов нужны даже 2/3 голосов.
Результаты голосования показывают, что большинство совремённых государствий законов не признают. Им закон не писан. Международных законов больше нет. Всё решает только сила.
кстати, идиотизм с большинством в 226, когда избрано может быть только 423, а не 450, из-за оокуп. тер-рий. Большинство должно считаться от кол-ва избираемых депутатов. Т.е. 212 сейчас.
Нет. От конституционного состава. Те 27 почему-то не явились. Из-за них закон менять негоже.
Он НЕ не явились. Их НЕТ. Хуже того, ИХ НЕ МОЖЕТ БЫТЬ. Потому что нельзя избрать. С таким подходом, будь оккупирована более значительная часть страны, парламент становится недееспособным.
«будь оккупирована более значительная часть страны, парламент становится недееспособным.»
Не мечтайте. Не будет.
Мріяти можна про що завгодно... Моя мрія, наприклад, щоби Крим був звільнений від окупації. Але є поточна реальність сьогоднення, на яку треба зважати, незалежно від мрій. Якщо через окупацію території, що дорівнює європейській країні Данії за розміром+ населенням, сьогодні немає і не може бути повної кількості депутатів, дієздатність парламенту обмежується _хоч на скільки-небудь_, це об'єктивно послаблює державу, а не посилює її. Тому що від'ємно впливає на здатність Ради приймати потрібні країні закони. А кому вигідне послаблення держави, як не її ворогові? Мені вкрай неприємно, що треба пояснювати такі прописні речі, але бачу, тут мода взялася бундючно дуркувати, а не головою думати, тож претензій не маю, пане.
Цей контингент такого понаприймає без царя в голові, що потім докупи не зведе. Спрощувати критерій прийняття їм не корисно, а шкідливо. Взагалі гнилий базар – 300 голосів за таку капітулянтську поправку не буде, а наш бойовий депутат Юра хату таки підпалить. :-)
Не тому що вона буцімто "капітулянтська", але через те, що нардепукам нуль інтересу знижувати цінність своїх карток, котрі здатні час від часу, капіталізуватися у цілком матеріальні винагороди. До інтересів країни цей інтерес не має жодного стосунку.
ага, притом, что 15% вообще прголосовать не дали, а на избирательных участках резиновые пули летали. Сегодня опубликовали интервью с тем несчастным музыкантом (по фамилии Эспаньоль - надо же), кот. пулей выбили глаз на участке.
Виноваты региональные власти, которые подстрекнули народ на незаконные действия. Должны ответить по всей строгости. Или защищи народ вооружённой силой, если можешь, или не подстрекай.
С такой логикой легитимации применения насилия можно далеко зайти. Например, Мадлйан - есть незаконное сборище, массовые беспорядки. За расстрел 100 человек несут ответственность зачинщики и участники. А те, кто расстреливал - действовали в рамках закона.
Это ВАША логика. То, что даже в этих рамках, это непропорциональное применения насилия - вы игнорируете. Мадридское правительство могло признавать результаты голосования юридически ничтожными. Но для чего было насилие? Причем насилие показательное и необоснованное.
Вожди Майдана не подстрекали к насилию, сдерживали. Часть демонстрантов сами пошли атаковать полицию. А каталонские главари поощряют на преступные действия. Хотят спровоцировать центральную власть на насилие, ибо голосов поддержки им не хватает.
И не путайте. Стрелять в демонстрацию – незаконно. Я не слышал, что б кого-то из полицаев обвинили за применение штатных спецсредств.
Перепрошую, але тут Ви починаєте імпровізувати, не бажаючи розуміти ситуацію...
По-перше, де тут логіка? Ті, кому нібито бракує голосів, влаштовують демократичну процедуру голосування, нікого не обмежуючи щодо участі, а ті, кому нібито вистачає, намагаються її зірвати?
По-друге, застосовувати судову владу (тим більше, коли є ознаки її підконтрольності, чи пак "симфонії" з владою виконавчою), для вирішення суто політичних питань, довший час відмовляючись від _будь-яких_ політичних рішень - це дуже погана практика, властива зокрема такому режимові як венесуельский.
По-третє, до застосування насильства ніхто нікого не провокував. Не варто вигадувати заради дискусії. Там просто не було таких ситуацій, що виправдовували б застосування такого сумнівного спецзасобу як гумові кулі - принаймні у тих місцях, де вони застосовувалися.
Десь 50 за, 50 проти. Отже, дотримувати закону перш за все, як не прагнемо бійки. Типова провокаторська поведінка, ворожку можна не турбувать. Замість дорадчого голосування, на яке не було б заперечень, обіцяють НЕГАЙНО оголосити незалежність, а на дільниці приходити з власними бюлетнями, надрукованими вдома. Палії війни, не інакше, на наш хлопський розум.
Там була довга попередня історія з дорадчими голосуваннями. Яка ні до чого не привезла за декілька років. Вони влаштували такий "процес", аби зрушити щось з місця хоч щось, й останній склад парламенту (третій сепаратистський поспіль) власне вже для того тільки обирався. Згадайте час Майдану, коли дії оппи викликали критику, коли від них потребували чогось активнішого. Коли хода пішла вгору 18 лютого. А перед тим були ж інші спроби, що ні до чого не призводили, як хода "Самооборони".
випр.: не призвела
Привет Ксения, с пистолетом у меня тоже были неприятности. К сожалению, он мудак. Поэтому я не отвечаю на его посты. Я спасаю свои нервы. Ты мне нравишься как ты его )). С уважением Лиза.
Привет, Лиза. Спасибо за поддержку :) Воробей меня давно боится и сторонится, сам объявляет мне игнор (не я) но иногда срывается, когда его слегка задираю :) Птица он мелкая, вездс(р)ущая, нервов не стоит.
Так, там десь 50 на 50, причому дуже розмито. Прихильників більше, ніж противників, але не абсолютна більшість. За такої ситуації вже давно можна було порозумітися без негайного проголошення незалежності, на рівні статусу басків. Але ж Мадрид відморожується, дуркує, робить вигляд, що нічого не бачить. А відморожується, тому що свій електорат не зрозуміє поступки. Так він вихований. Тому що це буде проти принципів правлячої партії. Якби тоді Народна партія була при владі, коли баскам надавали той статус, вони б його не отримали. Рахой на протестах проти того кар'єру зробив, значною мірою. На категоричній позиції всупереч більшості.
Зараз у Каталонії відбудуться призначені вибори. Прогнозується, що гору у самостійницькому таборі візьме Esquerra Republicana (ERC) замість поміркованішої PDECat (Пучдемон, Мас, Паскаль). Вона налаштована радикальніше: перед проголошенням незалежності то саме вони наполягли, коли Пучдемон та його спільники були вже погоджувалися на дочасні вибори без проголошення. Просто відбувається радикалізація, поляризація ситуації. І ERC - то не ліміт, бо там позаду є ще радикальніша CUP, що має за стратегічну мету відокремлення від Іспанії не тільки самої Каталонії ("князівства"), а всіх каталанських країн (а їх є три у складі Іспанії).
Як 50 на 50, то треба домовлятися, бо діла не буде. Більше всього це нагадує Ольстер, де 40% незалежників, колотнеча є, а результату нема. І 60% малувато, як метрополія рішуча. Боснійські ватажки зробили добро сусідам, а не своїм. У Далмації мені пояснювали: «Маємо буфер!» Чи не вийде й тут на радість лише чужинцям? Тільки не сусідам, а з далекої Півночі?
Навіть поділити реґіон не можна, бо нема компактного розмежування громад. Жирона нагадує (Нелондон)Деррі, де не любили англійців. Але це малувато. Прагнення вскочити в останній вагон потяга «Глобалізація», аби мати статус, як у людей, зрозуміле, але де достатній ресурс?
Не знаю достеменно природу цього поділу: чи вона етнічна чи суто ідентифікаційна, як-от в Бесарабії: молдован-румун, але вже маємо пробуджений спротив лоялістів. Звичайно, і в СРСР були інтерфронти, але на відміну від тих славних часів нашої «перебудови» мадридський Центр зовсім не провалюється і не збирається зникати. Підтримка ззовні сумнівна. Це – територія НАТО, і москальський десант у Барселоні – вкрай малоймовірна річ.
В Ольстері ситуація дуже давно поляризована. Там є більшість ПРОТИ приєднання до Ірландії. Більшість, що з часом, однак зменшується, через демографічні особливості, а територіально не домінує, зосереджуюсь в одному з шести графств + парі міст.
У Каталонії такого немає. Там досить подібна ситуація до української у міжчасі пост-совка, коли Україна перебувала у фактичній залежності від Росії. Багато тих, хто просто не визначився. Ще 10 років тому ситуація там була відмінна, незалежницький рух не мав великої популярності, але політичні зміни у Мадриді найбільше вплинули на його зростання. Зараз ситуація у процесі розвитку, перетинає тбм критичну мітку, точку неповернення.
Останні опитування вже після референдуму 1 жовтня + проголошення незалежності показували 48% прихильників незалежності, і 41% противника, коли запитання формулюється у найбільш категоричній формі. При тому, коли запитання торкаються розгляду можливості більшої автономізації, бл. 30% - виступає тільки за повну незалежність, до 20% - проти - за збереження поточного стану, й понад 40% - готові задовольнитися збільшенням автономії до рівня басків.
Проведення референдуму з питання незалежності, як таке стабільно підтримує 80-84%. Тобто ці люди вважають, що Каталонія має беззаперечне право визначитися самостійно.
Поділ населення за ідентичністю приблизно такий:
45% - ідентифікують себе тільки як каталонців (це люди зазвичай каталанського походження)
45% - ідентифікують себе каталонців та іспанців водночас (щонайменше половина цих людей є переселенцями з інших областей Іспанії, але треба мати на увазі що не всі такі люди проти Каталонії)
10% - переселенці з інших країн, переважно (щонайменше на 3/4) латиноамериканці. Вони, здається, здебільшого пасивно симпатизують Каталонії, а не Мадридові, з певних причин, але звісно ж не всі, а радше більшість тієї частини, що має визначену позицію з цього питання.
Реально досягнути незалежності вони зможуть тоді, коли Мадрид з цим погодиться. Іспанське суспільство. Європейське також. Каталонці мусять призвичаїти їх до своїх впертих прагнень. Треба зауважити, що нині діючий мадридський уряд не представляє більшість цього суспільства, але репрезентує шовіністично налаштовану меншість. Це з одного блоку сприяє зростанню руху за незалежність та симпатій до нього, з іншого - заважає йому досягнути остаточної мети. Відтак, усі дивні, як на сторонній погляд, особливості "процесу".
Якогось чіткішого територіального поділу, як у тому ж Ольстері, там немає. Побережна смуга вважається менше каталанською, ніж місця, віддалені від моря (у Валенсії - навпаки), але половина населення Каталонії мешкає в Барселонській агломерації, там фактично й зосереджується переважна більшість "антикаталанців-проіспанців", але не можна також сказати, що вони там переважають.
Що стосується глобалізації, то тут взагалі такий, вибачте, прикол, що до глобалізації вони хочуть вскочити під каталонським прапором, а не іспанським, тому що Каталонія вважає себе небезпідставно більш цивілізаціно просунутою, натомість Іспанію - відсталою. Фактично, це дуже відкрите суспільство, що бажає розвиватися на основі каталанської культури, а не іспанської. Більше не етнічне протиріччя чи навіть мовне, а культурне, ментальне. Отже, тут інтеграційно-глобалізаційні процеси додатково сприяли рухові.
Скільки там буде країн, мені все одно. Я бажав би, щоб вони не билися. Нам потрібна стабільна Європа, а не хаос.
Насправді, застосування насильства було цілком прагматичним, маючи конкретну мету, ретельно прораховану: позбавлення можливості проголосувати критичної кількості виборців, щоби вона не дай Боже не сягнула позначки 50%... Шляхом банального залякування. Демонстраційної силової акції. Такої, як у ніч 30 листопада розгін "студентського майдану" був. Адже наперед було відомо з опитувань, що у голосуванні взяло б участь близько 60% за будь-яких умов. Наперед можна було прорахувати, що більшість тих, хто візьме участь, проголосує "за" незалежність.
Єдиним способом не допустити було застосувати силу. Для чого довелося зігнати 3/4 спецназу поліції з усієї країни. Це дуже "демократична" практика. Небезпечна для країни в цілому, й відлуння наразі йде таке, що навіть "златоспокійні" сплячі області як Валенсія починають турбуватися за свої права. Вже про басків мовчу.
Використання упередженої лексики на кшталт "каталонские главари" тут нічого не допоможе. Що врешті-решт сталося? Оголошено вибори. За місяць. Вибори - це той самий референдум. Демократична процедура голосування. То заради чого було насильство? Заради того, щоби запроторити до в'язниці десяток людей? Показати такий собі мачизм, що Мадрид "порожняк не гонит"?
Причина насправді проста: правляча Partido Popular має свій електорат. Й дуже дбає про те, щоби він не зменшився на користь такого спритного конкурента як Ciudadanos - антикаталанської партії, що вийшла з Каталонії (уявіть такого діяча як Олесь Бузина на чолі великої партії, що змагається за владу у Москві). Вони наразі змагаються в антикаталанізмі, за шовіністично налаштовану частину іспанського суспільства.
Здивувала Ваша недавня оцінка: в Україні буцімто меншість нав’язала незалежність. Аж ніяк. Це «Ґлядя із Лондона», себто погляд з Луб’янки або Маросєйки, не з України. «Відроджена ніжність» за Винниченком і сигнал «вже можна! За це вже не б’ють». І начальство, ось дивіться, підтримує. Мовчазна більшість, а не меншість підтримала. Місцеві росіяни теж не відчували загрози. Не було протистояння етносів, як у Трансністрії, де народ не захотів «під румун». Тому пішло гладко, а не як в Абхазії чи Карабасі. І ось чому 20 років потому «тє, каму нада» плекали «донецький протоетнос». І таки дещо в них вийшло. Але не на радість донбасівцям.
Бузина – теж не те, що Ви думаєте. Літературний кар’єрист, який брав за взірець Абрама Терца, що паплюжив Пушкіна. Не політичний борець. «Азабоченниє юґароси» – поодинокі диваки без масової опори. Показали свої можливості в Одесі, де купка футбольних фанатів погнала їх обісцяними ганчірками. На кінець ці криворукі ще й підпалили себе, як стадо телят. І це в Одесі, де обиватель досі вважає мову ознакою селюка.
У Каталонії так легко не піде. Уже бачимо пробуджений спротив лоялістів
" Здивувала Ваша недавня оцінка: в Україні буцімто меншість нав’язала незалежність. "
Переконаної більшості за незалежність не було ще в першій половині 1991 року, а тим більше 1990 року. Інакше був би інший склад Верховної Ради, а не фракція на 128 патріотів + півсотні умовних симпатиків за домінування групи-239. По-перше. По-друге, не було б 70% за збереження СРСР на референдумі березня 1991. Так, частина патріотів його бойкотувала, але наскільки це вплинуло. Можливо, за незалежність була вже більшість етнічних українців (72% станом на 1989 рік) на той час, але не більшість населення України. По-третє, комуняки не були б ведучою політичною силою ще 10 років після незалежності, а також не було б електорального поділу на дві частини пізніше, з дискусією навколо таких засадничих питань державності, як чи взагалі українська це держава чи вона "просто так", державний статус російської мови, питання УПА, тощо.
По-простому. Меншість не нав’язала більшості (це можна силою, як більшовики), а переконала начальство. А начальство сказало народу: нехай буде, так краще. Що важливо, спротиву проти ідеї не було (в Тирасполі був – румуни!). Навзаєм начальство отримало певність у збереженні влади. Це цілком відповідає настроям поміркованих вождів меншості. І я тоді чув від них не раз, і Мороз нещодавно нагадав про Павличка, що той був згоден на БУДЬ-ЯКУ аби самостійну. Що з погляду історичної перспективи не так уже й неправильно.
Отже, порозуміння еліт. У Каталонії я його поки не бачу.
Стверджувати протилежне про стан 1991 року, це wishful thinking - видавати бажане за дійсне. Був менш-більш потужний національний рух за державну самостійність, нещодавно відроджений (2-3 роки), що не мав однак, підтримки абсолютної більшості (це підтверджено усіма подальшими виборами), який на тлі тимчасової розгубленості ідейного противника завдяки сприятливим зовнішнім обставинам, вдало використав ситуацію для досягнення самостійності. Це правда. Можливо, не надто втішна. Але якби вона була втішна, Україна трохи інакше розвивалася б понад 20+ років, а не у стані національної напівсвідомості.
дуже повільно "дозріваючи". Оце дозрівання забрало час цілого покоління. Я хочу запитати у вас як представників старшого покоління, якщо від початку таке все було свідоме, як кажете, чому ви не вшановували належно на державному вояків УКПА і Дивізії, коли ще вони були живі? Чому російської мови у ЗМІ досі є стільки, скільки є? Чим ви думали, коли дружили з Росією стільки часу? Чому взагалі можлива була антиукраїнська діяльність? Чи ви маєте що відповісти?
випр.: на державному рівні вояків УПА
а як можна було, маючи вибір: вчорашній секретар КПУ Кравчук проти В'ячеслава Чорновола, обрати Кравчука на президента, якщо всі були такі національно-свідомі? Це ще одне велике питання. Мої батьки тоді голосували за Чорновола. А що робили інші в Києві? То про що ви мене тут переконуєте, пане, кажучи про високу нац. свідомість на той час, хоча б таку, як у Литві чи Естонії? Про те, що дійсністю аж ніяк не підтверджується?
Я відповів на це нижче. Справа не у високій національній свідомості (я ніде про це писав, це Ви вигадуєте), а в тому, що ідею незалежності народу не нав’язали. Це важливо. Опору не було. На сприйняття, що незалежність – це непогано, свідомості вистачило. А далі, що буде і що робити – так, темний ліс.
Люди в УРСР, може, й не часто згадували, але пам’ятали, що вони – українці. Щось таке, латентний патріотизм, напівкрамольний, але не всуціль нелегальний. Футбольні протистояння з Москвою і щира дружба з Грузією, пісні Івасюка, книжки Загребельного і ін. Отже, ідея України сприйнялася нормально. Врешті, дехто думав через інерційність мислення (мабуть, особливо на Півдні і Сході таких було багато), що йдеться про просте перейменування. Були суверенні, будемо незалежні, замість СРСР – СНД, все залишиться по-старому.
На початку 1991 проклюнувся чіткий тренд на самостійну (в рамках конфедерації чи що там буде) під проводом КПУ на чолі з сильною особою тов. Гуренком. Десталінізація – нехай, суверенізація, мова, навіть тема Голодомору (з деяким ухилом у ксенофобію) – так, антикомунізм, «рухівський екстремізм» і єльцинізм – ні. Путч поламав їм плани. На короткий час вони навіть прагнули сховатися під парасольку незалежності від страшного Єльцина. Гуренко обнулився. На перше місце вийшов Кравчук, у якого уже була домовленість з поміркованими з Руху.
В кінці 1991-го панувала ейфорія. Москва без харчів, а в нас столи ломляться, завдяки республіканським купонам в магазинах все є. Я намагався обережно застерігати від очарувань, за яким неминуче розчарування. Казав, що не все просто, ситуація тривожна, можуть бути ще важкі часи. Мене затюкували. В Україні завжди все буде!
Зрозуміло, що я голосував за Чорновола, і майже всі мої знайомі. Але ось колега, родом з Росії, кол. член КПРС, не знав української, але теж за Чорновола, бо «не можна за тих, хто все розвалив». Рівень інтелекту навіть, а не нац. свідомість вирішував, чи підтримувати Кравчука.
Якби стан суспільства був, як у Литві, то варто було голосувати навіть не за Чорновола, а за Хмару. За 25 років людина майже не змінилась. Міцний дядько і людина твердих переконань. Але до цього і близько не стояло.
Аби підтримати ідею незалежності, можна й не знати жодного українського слова, не кажучи вже про звичаї, історію і героїв. У 1993-му, коли, здавалося, все валиться, і Кравчук уже був згоден на рубльову зону (її потім зарубали в Москві Чорномирдін і Геращенко, тоді керівник Центробанку), я спілкувався з промисловцями з Півдня. Ну, вони, звісно: «все погано, рубльова зона потрібна, але незалежність – це добре, ми – за». Он як! «Ми тепер можемо продавати свою продукцію без указівок з Москви.» Отже, УПА тут ні до чого.
Бузина – теж не те, що Ви думаєте. Літературний кар’єрист,
Бузина - це якраз то, що я думаю, тому що трошки його знала черещз спільних знайомих. Це людина, що понад усе хотіла бути яскравою - домінуюча риса. Колись вже про нього писала. Звідси його епатаж. Література - це засіб для нього був, а не мета. Albert Rivera - це саме такий тип людини.
Але ж тут справа в іншому. Бузина був родом українець, але ренегат. Він вибрав собі певну позицію зі своїх міркувань. Так само Rivera - маючи каталанське походження, він став проти каталанців. Й отримав, до речі, абсолютно аналогічну реакцію суспільства.
«Це людина, що понад усе хотіла бути яскравою - домінуюча риса»
І я про це. Через літературу хотів привернути увагу до себе, пишучи всяку гидоту. Я теж знав про нього через знайомих. Політики так не чинять. Вони кажуть про приємне. Ви його помилково записали були у можливі лідери проросійської партії. Не той тип.
" Уже бачимо пробуджений спротив лоялістів "
Це такий самий спротив, як "пробуджений анти-майдан". Чи т.зв. "інтердвіженія" у країнах Балтії. Народився він не вчора, але він значно слабший за самостійницький рух, скільки б його Мадрид не підживлював "гостями", скільки б агресії його представники не виявляли проти каталанців.
Тому що вони є по суті зайди. Що не побажали інтегруватися у відкрите каталонське суспільство, підкреслюючи свою "іспанськість". На відміну від багатьох інших, навіть мігрантів з далеких країн у тому числі.
Генассамблея - это не Совбез. Так что у расеи с вето не прокатит.
Для путлера решения ГА ООН – это та самая брань, которая на вороту не виснет. ГА может только осудить, а никаких мер принять не может. Силу вводить эмбарго против преступных режимов имеет совбез, но там у путлера право вето.
Анонимные комментарии не принимаются.
Войти | Зарегистрироваться | Войти через:
Комментарии от анонимных пользователей не принимаются
Войти | Зарегистрироваться | Войти через:
